Дмитро Яворницький

Posted By on 14.12.2012

Дмитро Яворницький

Нащадкам. З прихильністю.

Я зійду вбік зі свого шляху, щоб дати дорогу молодій силі, коли вона забажає продовжити любу моєму серцю справу. Тоді я скажу так: ще не вмерла козацька сила, ще не згинуло козацтво! Воно розвинеться пишним квітом по землі, воно розіллється широкою повінню по всьому світу й буде жити, буде гріти серце наших дітей, поки стоятиме жива земля, поки блищатимуть чисті зорі, поки світитиме у небі ясний місяць...

Синку, любий синку мій, чи чуєш ти?..

Дмитро Яворницький


Дмитро Яворницький

Сосна, яку посадив Яворницький біля свого будинку

*  *  *

Могутнє дерево явір - один із найдавніших символів України. Глибоко входить він у грунт своїми коріннями, міцний і стрункий його стовбур, високо у небо пірнає він своїми гіллями-вітами і маківкою. Тож, напевно, незвичайною треба бути людиною, щоб народ прозвав тебе Явором. Саме з родини козаків - Яворів походить Дмитро Іванович, до прізвища якого було додано шляхетний довісок, щоб він став - Яворницьким.

Немає сумніву, що коли б в Україні зберігся козацький устрій, то був би Дмитро Іванович Явір або гетьманом України, або, принаймні - генеральним писарем. Але хто зна, може, це якраз біль руїни і занепаду розбудили в ньому Великого Козака, Великого Українця. Це пробудження добре видно з його біографії: від перших студентських наукових спроб в СПБ, таких ще наївних, в дусі академічного та “єдино канонічного” на той час імперського погляду на історію - до зрілих, патріотичних, глибоких досліджень Історії України та Історії Запорозького козацтва, зокрема.

Читаючи ці дослідження, розумієш, що козаки продовжували і відроджували з давніх давен існуючу державу, котра в різні часи по-різному називалась, але в якій завжди був той самий дух - волелюбства, братерства, відкритості.

Сьогодні ми, весь український багатонаціональний народ - нащадки козацьких прагнень і здобутків. І нам Господь дав все, для того, щоб ми, продовжуючи справу козаків, створили Україну вільною, доброю, святою. Щоб сказали нам наші прадіди-козаки перед Богом: “Оці - нашого роду!” 

Володимир Дерев’янко

Дмитро Яворницький

Подвижницьке життя Яворницького

“Все знесу, все перетерплю, а землю козацьку не кину”

Дмитро Яворницький

Подвижницьке життя та наукова діяльність відомого історика, археографа, лексикографа, фольклориста, етнографа, письменника та поета Дмитра Івановича Яворницького – яскравий та привабливий приклад самовідданого і безкорисливого служіння своєму народу.

Людина енциклопедичних знань, різнобічних інтересів, Дмитро Яворницький за своє довге життя організував і успішно здійснив безліч археологічних та етнографічних експедицій, подорожей в пошуках пам’яток історії та культури.

Народився Д.І.Яворницький 7 листопада 1855 р. в с. Сонцівці Харківського повіту, Харківської губернії (нині с. Борисівка Дергачівського р-ну) у родині псаломщика.

Початкову освіту здобув у рідному селі. 1874 р. поступив до Харківської духовної семінарії, але не скінчив її. Його вабили світські науки, особливо історія, література, мистецтво, це визначило подальші шляхи навчання та праці. В 1877 р. він успішно склав екзамени на історико-філологічний факультет Харківського університету.

Час навчання в університеті припадає на вельми сумний період в історії української культури і літератури. Наступ реакції в 70-80-х роках супроводжувався забороною української мови, переслідуванням прогресивних письменників і вчених. Тільки мужні люди, справжні патріоти вітчизняної культури могли зважитись у таких умовах активно працювати в галузі українознавства, публічно виступати на захист рідного письменства. У харківському університеті, зокрема, такими були відомі вчені-філологи: Олександр Потебня, Микола Сумцов, наукові інтереси яких охоплювали всю слов’янську філологію. Від своїх вчителів Яворницький сприйняв і потяг до різносторонніх знань, і почасти їхню наукову методологію. У 1881 році він закінчив історико-філологічний факультет і  був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. За відхилення запропонованої  теми з історії Фінляндії його позбавили можливості працювати в університеті. Одночасно молодий дослідник викладав історію в одній із гімназій Харкова.

У період навчання та роботи в Харкові (1877–1885) Д.Яворницький майже щороку під час канікул або відпусток вирушав у подорожі  запорізьким краєм, витрачаючи на це свій і без того мізерний  заробіток. Він обстежив усі місця, де колись містилися коші, місця господарської діяльності козаків, Дмитро Яворницькийбитв із ворожими військами, фортеці, лісові урочища, дніпровські пороги, степові могили, церкви і монастирі на величезній території колишнього Запорізького краю. Там учений робив археологічні розкопки й топографічні виміри, замальовки пам’ятних місць, збирав документи і матеріали, свідчення старожилів, пісні, думи, легенди, перекази про життя і подвиги запорожців. Усе це дало дослідникові величезний матеріал для написання історії запорозьких козаків та  славнозвісної Січі. Він невтомно розшукував документи в архівах Харкова, Катеринослава, Одеси, Києва.

Молодого обдарованого історика  у 1883 році обирають  членом Історико-філологічного товариства, яке було засноване при Харківському університеті, що діяло з 1877 року. Там працювали О.Потебня, М.Сумцов, Д.Багалій, О.Єфименко, І.Манжура.

У Харкові місцеві чиновники робили все, щоб перешкодити молодому вченому працювати у галузі українознавства. Під підозрою виявилися і його експедиції в Запорізький край та публічні виступи. Це привело до того, що Д.І.Яворницький влітку 1855 року переїхав до Петербурга, де влаштувався викладачем історії і літератури приватної гімназії, викладав в кадетському корпусі, театральному училищі. Працював в архівах.

У 1892 році за настійною вимогою тодішнього міністра освіти Делянова Яворницького було заслано на три роки до Ташкента під нагляд поліції із забороною викладання (1892–1895). Але й цей час він використав в інтересах науки. Саме у Середній Азії він посилено працював над монографією про народного героя Івана Сірка. Історична праця  охоплює останній період життя і діяльності Івана Сірка (1659–1680), коли розквітнув його талант політичного діяча і полководця.

Д.І.Яворницький здійснив історико-топографічне і археологічне дослідження і в 1893 році опублікував “Путівник по Середній Азії”.

У 1895–1896 рр. Д.І.Яворницький працював у варшавських архівах. У 1896 р. на запрошення В.Ключевського він приїхав до Москви і став приват-доцентом Московського університету, де до 1905 року читав курс археології, історії України і запорізького козацтва. Під час перебування у Москві Дмитро Іванович відвідував літературно-художній гурток, у якому брали участь А.Чехов, В.Короленко та інші прогресивні літератори.

У 1901 році Д.І.Яворницький захистив при Казанському університеті магістерську дисертацію, в основу якої було покладено перший том “Історії запорізьких козаків”.

Щоб мати уявлення про місця, де доводилось бувати запорожцям під час морських походів і в тяжкий час турецької неволі, а також для роботи в архівах, Яворницький їздив до Туреччини, Ірану і Палестини. За словами самого Д.І.Яворницького, він “слідами запорожців обійшов увесь світ”.
 

З 1905 р. й до кінця своїх днів Дмитро Іванович постійно жив у Катеринославі (з 1926 р. Дніпропетровськ) і очолював місцевий історико-археологічний музей.

У 1918 р. Дмитра Івановича обирають членом-кореспондентом Української Академії наук. Він – завідувач кафедри історії України місцевого університету, голова науково-дослідної кафедри історії України, першої подібної установи в Україні.

Під його керівництвом ведуться археологічні розкопки на Дніпровських порогах, за його редакцією починає виходити (вперше і востаннє) науковий збірник історичного музею.

 

1 липня 1929 р. за підтримки академіка Д.Багалія Дмитра Івановича разом з М.Яворським та М.Слабченком обрали дійсним членом ВУАН. Але масовий більшовицький терор, що розпочався невдовзі, обірвав наукову діяльність історика.  У 1930–1939 рр. його твори не публікувалися, наукові установи, які він очолював, були ліквідовані, сам Д.Яворницький зазнав гонінь.

27 серпня 1933 р. в місцевій партійній газеті “Зоря” з’являється стаття – донос А.Горба “Кубло націоналістичної контреволюційної пропаганди (Про роботу історико-археологічного музею)”, після якої вдома у Дмитра Івановича зробили обшук  і “вичистили з музею як контру”, але дали дожити до смерті, що спіткала видатного діяча 5 серпня 1940 року.

Д.Яворницький підтримував стосунки з діячами науки, літератури, культури. Він листувався з М.Лисенком, М.Коцюбинським, І.Репіним і В.Самійленком, М.Струнниковим, М.Самокишем, М.Кропивницьким і П.Саксаганським, Б.Грінченком і Остапом Вишнею, М.Старицьким і Нечуєм-Левицьким, був добре знайомий з Лесею Українкою, зустрічався з Л.Толстим, дружив з М.Телешовим, В.Гіляровським та ін.

Літературна творчість – одна зі складових розмаїтого таланту Д.Яворницького. Белетристичні та поетичні твори містять різнобарвну палітру думок і почуттів Яворницького як митця, художника слова дають можливість глибше, повніше зрозуміти його духовний світ.

Перший великий прозовий твір, яким Яворницький започаткував свій прихід в літературу – повість “Наша доля – Божа воля”. У творчому доробку письменника роман: “За чужий гріх”(1907 р.); повісті: “Христос у серці чоловіка” (1905 р.), “У бурсу! У бурсу! У бурсу!” (1908 р.) та ін. Оповідання, новели “Русалчине озеро”, “Драний хутір”, “Добрий пастир”, “Славний боян Хома Провора”, “Сповідь душі баби Палажки Хотюнки”, поетична збірка “Вечірні зорі” (1911 р.) та ін.

Його твори б’ють на сполох, як козацькі литаври. Сам автор мріє бачити Україну розкутою, усміхненою, вільною.

У пам’яті нащадків назавжди збережеться гідний наслідування подвижницький приклад ученого, самовідданого лицаря науки, життєвим кредо якого був вислів: “Душу свою віддай,  а трудись, працюй”. Нащадки високо оцінили доробок академіка Д.І.Яворницького. Дніпропетровський історичний музей носить його ім’я, меморіальний будинок вченого став філіалом музею. Прах Дмитра Івановича поховано тут же, біля музею, якому він віддав усе своє свідоме творче життя.

Жива сила козацька, похована в святій землі, як оберіг її, духовний меч, чекає гідних нащадків, що піднімуть її з степових могил в ім’я духовного відродження нації.

   Наталія Василенко

 Дмитро Яворницький


Comments

2 комментария з “Дмитро Яворницький”

  1. Наталя:

    Дуже гарна та пізнавальна історична спадщина)) дякуємо!

  2. Оксана:

    Дякую!Це безцiнно!

Можете залишити свій коментар

Додати картинку до свого повідомлення на http://ru.gravatar.com/

Захист від спаму *