Рубанівське, храм Покрови Пресвятої Богородиці


 

 

Щиро вітаємо Вас!

Мира, Добра і Радості дай Вам Бог!

Ласкаво просимо до нас у гості!

Покров



КАРТА САЙТУ
Перекласти сайт


Новини
Підписатися на новини


 
3D тур по Рубанівському!

Останні видання

 

 

Натисніть на картинку,
щоб відкрилась книжка

 

2015 рік - продовжуеться боротьба
 
за свободу і незалежність України

 

Святці

 

31 січня, субота

Вечірня з 17:00

 

1 лютого, Неділя про митаря і фарисея. Гл. 1

- Прпп. Макарія, посника

і Макарія диякона Києво-Печерських (ХІІ)

Літургія – з 8:00

 

2 лютого, понеділок

Седмиця загальна

- Прпп. Євфимія, схимника (ХІV)

і Лаврентія затворника (ХІІІ) Києво-Печерського

- Валеріян Петрович Підмогильний

(1901, с. Чаплі під Катеринославом —

† 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) —

український письменник і перекладач,

один з найвидатніших прозаїків українського

«розстріляного відродження». Автор роману «Місто» (1928).

3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею

Жовтневої революції особлива трійка УНКВС винесла

новий вирок: «Розстріляти», щоб звільнити місце

для нових мучеників режиму. Разом із Валер’яном Підмогильним

в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно

більше 1000 в’язнів, серед них Микола Зеров,

Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас,

Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.

- Іван Павлович Пулюй (1845, Гримайлів, Гусятинський район,

Тернопільська область — † 1918, Прага) — український фізик і

електротехнік, винахідник, організатор науки,

громадський діяч, перекладач.

 

4 лютого, середа

- Прпмч. Анастасія, дияк. Києво-Печерського (ХІV)

- Юрій Дрогобич (1450, Дрогобич — †4 лютого 1494, Краків) —

український філософ, астроном, астролог,

перший український доктор медицини.

Автор друкованого твору

“Прогностична оцінка поточного 1483 року

магістра Георгія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв

і медицини славетного Болонського університету”. Діяч

східноєвропейського Відродження. Професор,

ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського

університету. Серед студентів, що слухали його лекції у 1491 р.

був вісімнадцятирічний Микола Коперник.

 

8 лютого, Неділя про блудного сина. Гл. 2

Літургія – з 8:00

- Червоний терор у Києві (1918).

3-8 лютого 1918 р. 7-тисячна російська більшовицька армія

під командуванням Михайла Муравйова захопила Київ.

Більшовики три дні грабували його і запровадили “червоний терор”,

в якому впродовж трьох тижнів загинуло близько 5000 осіб.

Червоногвардійці розстрілювали у Києві тих, хто просто розмовляв на

вулиці українською мовою або носив вишиванку. Під час погрому

більшовиками Києво-Печерської Лаври загинув 70-літній митрополит

Київський Володимир (Богоявленський), якого красноармійці після

знущань розстріляли на валу Печерської фортеці.

 

10 лютого, вівторок

- Прп. Єфрема Києво-Печерського (1098)

11 лютого, середа

- Свт. Лаврентія, затворника Києво-Печерського (1194)

Вечірня з 17:00

 

12 лютого, четвер

- Собор святителів Василія Великого, Григорія Богослова

та Іоанна Золотоустого. Прп. Зинона,

посника Києво-Печерського (ХІV)

Літургія – з 8:00

 

13 лютого, п'ятниця

- Свт. Микити, затворника Києво-Печерського (1108)

Поминальна вечірня з 17:00

 

14 лютого, субота поминальна (мясопусна)

Літургія з 8:00

Вечірня з 17:00

- Пантелеймон Олександрович Куліш

(7 серпня 1819, містечко Вороніж, нині Шосткинського району

Сумської області — 14 лютого 1897, хутір Мотронівка,

нині с. Оленівка, Борзнянського р-ну Чернігівської області) —

український письменник, фольклорист етнограф, мовознавець,

перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої

фонетичної абетки для української мови,

яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Іван Франко називав Куліша «перворядною звіздою»

в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури».

Відомий найбільше як автор першого україномовного

історичного роману «Чорна рада». Був дуже освіченим.

 

15 лютого, Неділя мясопусна. Гл. 3.

Стрітення

Літургія – з 8:00

З 16 по 22 лютого – Масляна

 

 

Різдво і Хрещення в Рубанівському

 

 

* * *

Родные мои, был у меня самый счастливый день в жизни, как раз на Пасху, вот послушайте. Пригнали как-то к нам в лагерь девчонок. Все они молодые, наверное, и двадцати им не было. Их бандеровками называли, не знаю что такое бандеровки? Знаю только, были они с Украины, хохлушки, тихие такие, богомольные. Говорят, свободы захотели. Среди них одна – красавица. Коса у неё до пят, и лет ей от силы шестнадцать. И вот она-то так ревет, так плачет! Как же горько ей, девочке этой, что так убивается она, так плачет в пасхальный день. Подошел ближе, спрашиваю… А собралось тут заключенных человек двести. – А отчего девушка-то так ревет? Кто-то мне отвечает: - Трое суток ехали, нам хлеба дорогой не давали. А когда приехали – сразу все выдали. А она не ела, дни у неё что ли такие, постные, перед Пасхой. А паек-то этот, который за три дня, и украли, выхватили как-то у нее. Вот, получается, трое суток она не ела, мы бы поделились с нею, но у нас хлеба нет, уже все съели.
А у меня в бараке была заначка пасхальная – буханка хлеба! Бегом я в барак… Какой хлеб сами понимаете, но все же хлеб. Хлеб беру и бегом назад. Несу хлеб девочке и даю. А она мне: - Ні, не треба! Я честь свою за хліб не продаю! И хлеба-то не взяла, батюшки! Милые мои, родные! Да Господи! Не знаю, какая честь такая, что человек за нее умереть готов? До того не знал, а в тот день узнал, что это девичьей честью называется!
Сунул я этот кусок ей под мышку, и бегом за зону, в лес! В кусты забрался, и такие были слезы у меня, но не горькие, а радостные, пасхальные… Думаю, Господь скажет: - Голоден был, а ты, Павлуха, накормил Меня. – Когда, Господи? – Да вот эту девку-то, бандеровку… то ты Меня на Пасху накормил! Вот это был и есть самый счастливый день в моей жизни!

 

* * *

- Вася, друг, говори со мной на украинском, - бывало, просил отец Павел (Груздев).
- А зачем Вам это, отче?
- А затем! Не спрашивай лучше и не возражай. Больно от твоих вопросов.
- А почему?
- Эх, Вася, вредный ты, раз сказал - говори, значит говори. Дужо гарна мова. Помню, пригнали в наш лагерь “бандеровцев”. Тихие такие, мягкие, добрые люди. А веры такой - как пламя, как огонь! Я и прислушивался, как они разговаривают между собой, как молятся, как “Отче наш” читают. И сам кой-какие слова запомнил. Гарна мова - ласковая, певучая. А случалось, на лесоповале, как запоют они - так и забудешь про всё! Так хорошо на душе, что и не выскажешь. А ты же, Вася, украинец, вот и люби свою мову. Она от Бога, она твоя родная. А ведь кто любит родное, тот и Богу родной. Нет, нет, Васёк, говори со мной на украинском. Так надо, так и Богу любезно.
Эх, “бандеровцы” - страдальцы, мученики, святой народ...