Рубанівське, храм Покрови Пресвятої Богородиці


 

 

Щиро вітаємо Вас!

Мира, Добра і Радості дай Вам Бог!

Ласкаво просимо до нас у гості!

Покров



КАРТА САЙТУ
Перекласти сайт


Новини
Підписатися на новини

Останні видання

Натисніть на картинку,
щоб відкрилась книжка

Натисніть на картинку,
щоб відкрилась книжка

Натисніть на картинку,
щоб відкрилась книжка

 

Святці

2014 рік - рік Тараса Шевченка

200 років від дня народження

Тараса Григоровича Шевченка

(1814-1861),

українського пророка,

геніального поета, художника, мислителя

Тарас Шевченко в Рубанівському
художник Володимир Єрмаков

 
 

Священний рiк боротьби

за свободу

i справедливiсть

 

 

 

 

 

 

 

Українському народу
Многая літа!

 

14 вересня, Неділя 14-та після П’ятидесятниці. Гл. 5

Церковне новоліття

Літургія – з 8:00

 

15 вересня, понеділок

- Прпп. Антонія (1073) і Феодосія (1074) Києво-Печерських

- 210 років від дня народження

Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873),

українського природознавця, історика, письменника,

першого ректора Київського університету,

ботаніка і поета

 

17 вересня, середа

- 150 років від дня народження

Михайла Михайловича Коцюбинського (1864-1913),

українського письменника і громадського діяча

- 140 років від дня народження

Володимира Федоровича Дурдуківського (1874-1937),

українського літературного критика, педагога.

Заарештований 4 липня 1929. Розстріляний у 1937

 

20 вересня, субота

- Прмч. Макарія Канівського (1678)

Святкова всеношна з 17:00

 

21 вересня, Неділя 15-та після П’ятидесятниці. Гл. 6

Різдво Богородиці

Літургія – з 8:00

 

26 вересня, п’ятниця

Всеношна з 17:00

 

27 вересня, субота

Воздвиження

Літургія – з 8:00

Вечірня з 17:00

 

28 вересня, Неділя 16-та після П’ятидесятниці. Гл. 7

Літургія – з 8:00

- 125 років від дня народження

М.Драй-Хмари (1889-1939),

українського поета та перекладача. Розстріляний.

Ось що про смерть поета на Колимі повідав

Михайло Добровольський, який до 1937 очолював

комсомольську організацію Удмуртської АРСР:

Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор   — знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга   — українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде «три тучи»…
…Одного сонячного квітневого дня 1939   р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.
З «Емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, — трах, до п’ятого — трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя…
Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…

 

30 вересня, вівторок

Мцц. Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії

Літургія з 8:00

 

На могилі Сергія Нігояна

в селі Березнуватівка

ЦАВЕ ТАНЕМ*

  Світлій пам’яті земляка,
героя Євромайдану Самвела Нігояна

 
 

Так ось яким явився нам Тарас! –
У образі Самвела Нігояна.
Яка кривава незагойна рана –
Той снайпер вцілив в кожного із нас.


«Візьму твій біль собі» в твій смертний час,
Вірменія говорить «Цаве танем».
Так он як відгукнувся нам «Кавказ»
На барикадах рідного Майдану!


Самвеле, спочивай, хай нам тепер болить,
«І мертвим, і живим, і нерожденним»,
Невідворотна смертоносна мить,
Коли за нашу волю впав вірменин.


Ми прочитали знак святих Небес,
І тужить за тобою Україна,
Й Вірменія оплакує тебе –
Бо ти обом їм був великим Сином.


«Псарі з псарями» і тепер «царять»,
Ведуть на манівці кривого танцю,
Та спалахнуло слово Кобзаря,
В вустах пошерхлих юного повстанця.


Хоча б не потонуть нам цьогоріч
В річках казенно-праздного єлею.
«Борітеся-поборете!» – гримить
Тараса слово в рік цей ювілейний.

  _______
«ЦАВЕ ТАНЕМ» (арм.) - «Візьму твій біль собі»
23 січня 2014.
Леся Степовичка

 

* * *

Родные мои, был у меня самый счастливый день в жизни, как раз на Пасху, вот послушайте. Пригнали как-то к нам в лагерь девчонок. Все они молодые, наверное, и двадцати им не было. Их бандеровками называли, не знаю что такое бандеровки? Знаю только, были они с Украины, хохлушки, тихие такие, богомольные. Говорят, свободы захотели. Среди них одна – красавица. Коса у неё до пят, и лет ей от силы шестнадцать. И вот она-то так ревет, так плачет! Как же горько ей, девочке этой, что так убивается она, так плачет в пасхальный день. Подошел ближе, спрашиваю… А собралось тут заключенных человек двести. – А отчего девушка-то так ревет? Кто-то мне отвечает: - Трое суток ехали, нам хлеба дорогой не давали. А когда приехали – сразу все выдали. А она не ела, дни у неё что ли такие, постные, перед Пасхой. А паек-то этот, который за три дня, и украли, выхватили как-то у нее. Вот, получается, трое суток она не ела, мы бы поделились с нею, но у нас хлеба нет, уже все съели.
А у меня в бараке была заначка пасхальная – буханка хлеба! Бегом я в барак… Какой хлеб сами понимаете, но все же хлеб. Хлеб беру и бегом назад. Несу хлеб девочке и даю. А она мне: - Ні, не треба! Я честь свою за хліб не продаю! И хлеба-то не взяла, батюшки! Милые мои, родные! Да Господи! Не знаю, какая честь такая, что человек за нее умереть готов? До того не знал, а в тот день узнал, что это девичьей честью называется!
Сунул я этот кусок ей под мышку, и бегом за зону, в лес! В кусты забрался, и такие были слезы у меня, но не горькие, а радостные, пасхальные… Думаю, Господь скажет: - Голоден был, а ты, Павлуха, накормил Меня. – Когда, Господи? – Да вот эту девку-то, бандеровку… то ты Меня на Пасху накормил! Вот это был и есть самый счастливый день в моей жизни!

 

* * *

- Вася, друг, говори со мной на украинском, - бывало, просил отец Павел (Груздев).
- А зачем Вам это, отче?
- А затем! Не спрашивай лучше и не возражай. Больно от твоих вопросов.
- А почему?
- Эх, Вася, вредный ты, раз сказал - говори, значит говори. Дужо гарна мова. Помню, пригнали в наш лагерь “бандеровцев”. Тихие такие, мягкие, добрые люди. А веры такой - как пламя, как огонь! Я и прислушивался, как они разговаривают между собой, как молятся, как “Отче наш” читают. И сам кой-какие слова запомнил. Гарна мова - ласковая, певучая. А случалось, на лесоповале, как запоют они - так и забудешь про всё! Так хорошо на душе, что и не выскажешь. А ты же, Вася, украинец, вот и люби свою мову. Она от Бога, она твоя родная. А ведь кто любит родное, тот и Богу родной. Нет, нет, Васёк, говори со мной на украинском. Так надо, так и Богу любезно.
Эх, “бандеровцы” - страдальцы, мученики, святой народ...