18 листопада, субота
Вечірня з 17:00
 
19 листопада, неділя
Прп. Луки Києво-Печерського (ХІІІ)
Літургія з 8:00
 
21 листопада, вівторок
Собор Архистратига Михаїла
 
22 листопада, середа
День Свободи

 
25 листопада, субота
– День пам’яті жертв Голодоморів
і політичних репресій в Україні.
85-та річниця з початку Голодомору(1932)
Вечірня з 17:00

 
26 листопада, неділя
Свт. Іоанна Золотоустого
Літургія з 8:00
 
27 листопада, понеділок
Апостола Филипа
Заговини на Різдвяний піст
 
28 листопада, вівторок
Прп. Паїсія Величковського (1794)
Початок Різдвяного посту
– Депортація із Західної України. 70 років тому (28 листопада 1947) міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов направив заступнику голови Ради міністрів СРСР Л.Берії повідомлення про переселення з західних областей України 26460 сімей (76268 осіб) «активних націоналістів і бандитів». 21197 сімей (61066 осіб) на роботу у вугільній промисловості східних районів СРСР, інші 5264 сім’ї (15202 особи) в Омську обл..
 
29 листопада, середа
Апостола Матфея (60)
 
2 грудня, субота
Прп. Варлаама, ігум. Києво-Печерського (1065)
Вечірня з 17:00
 
3 грудня, неділя
Літургія з 8:00
Вечірня з 17:00
– 295 років від дня народження Григорія Сковороди (1722-1794),
українського філософа, поета, музиканта, педагога
Григорій Савич Сковорода народився в селі Чорнухи на Полтавщині
в сім’ї малоземельного козака.

У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.
З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Навчання продовжив в Київській академії.
У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
Повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Був старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав - найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної».
Протягом 1754-1759 pоків жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
У 1766 році філософ написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».
Протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
У 1775-1776 роках були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа
Дружина Лотова».
Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написані в 1783-1784 роках.
У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».
У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний».
І з 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв?» — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в свободі і житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.
Сковорода навчав що в природі - краса, гармонія, а в суспільстві - несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). Пізнавай себе, а пізнавши - удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи - це пізнання Бога.
У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці Харківської області, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» - запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки.
Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.
 
6 грудня, середа
– День Збройних Сил України

 
7 грудня, четвер
– Вмц. Катерини (305)
– 125 років тому народилась Олена Іванівна Степанів
(1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський р-н, Львівська обл
— 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера; четар Української Галицької Армії.

1919-1921 рр. навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою мовою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.». Член НТШ. В’язень радянських таборів. 20 грудня 1949 — арешт і відправлення до мордовських таборів.
1956 — звільнена за станом здоров’я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя.
 
8 грудня, п’ятниця
– 80 років тому загинув Осип Іванович Букшований
(1 червня 1890, смт. Верховина, Івано-Франківська обл. -
1937, м. Ленінград) — український військовик. Сотник Українських Січових Стрільців, пізніше командант Легіону УСС. Отаман УГА.

29 травня 1915 року у Лисовичах на Стрийщині був поранений і потрапив до російського полону. З Сибіру, де відбував заслання, втік через Персію, воював у Месопотамії на боці держав центрального блоку. За хоробрість нагороджений німецьким залізним хрестом
і турецьким півмісяцем.
Наприкінці 1916 р. повернувся до стрілецької формації, де знову очолив сотню, восени 1918 року був обраний старшинами командиром Легіону УСС.
В 1933 р. разом з іншими галичанами був заарештований й засуджений до 10 років ВТТ і засланий на Соловецькі острови.
Розстріляний у Ленінграді 8 грудня 1937 року.
 
9 грудня, субота
Вечірня з 17:00
– 120 років від дня народження Бориса Тена (Хомечівського)
(1897-1983). Український поет і перекладач; священик Української автокефальної православної церкви. Літературний псевдонім походить від стародавньої грецької назви річки Дніпро — Борисфен (Бористен).
7 серпня 1929 року заарештований. 4 лютого 1930 року засуджений на десять років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Покарання відбував на Далекому Сході (передовсім у Владивостоці).
 
10 грудня, неділя
Ікони Божої Матері Знамення
Літургія з 8:00
 
12 грудня, вівторок
– 115 років із дня смерті Павла Арсеновича Грабовського
(11 вересня 1864, Пушкарне — 1902, Тобольськ).
Український поет, лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії вела боротьбу за національну свободу України, тісно пов’язану з рухом за соціальне визволення.

На початку 1888 він був засуджений на п’ятирічне заслання до Сибіру.
Помер Павло Грабовський 12 грудня 1902 в Тобольську. Похований, згідно із заповітом, на кладовищі поруч із декабристами.

До Українців

Українці, браття милі, Відгукніться, де ви є; Чи живі ще, чи в могилі Давня слава зогниє?   Чи покраща доля наша, Мине сором, що вкрива; Чи до краю спита чаша, — Рабства чаша вікова?   Гей, докупи, певні діти! Всіх веде мета одна: Шлях любові та освіти Нас навіки поєдна!